Церква Св.Миколая м.Бучача

ЦЕРКВА СВ. МИКОЛАЯ




 

 

   Особливу увагу серед культових споруд міста Бучача привертає Миколаївська церква, збудована в 1610 році понад потоком, що бурхливо мчав вузьким кам’янистим річищем, утворюючи кілька водоспадів; сьогодні збереглося тільки русло цього потічка. Її засновниками вважаються, і не безпідставно, подружжя Степан та Марія Потоцькі, про що засвідчує над дверима церкви їх шлюбний герб (Потоцькі — Могилів). Церква святого Миколая була першим кам’яним храмом у місті. В тодішніх актах її з великою пошаною іменують “міською” .

   Це невеликих розмірів, ошатна тринефна споруда з добре гармонізованими формами, що конструктивно поєднували культово-оборонні функції. Відомий український мистецтвознавець Овсійчук вважає, що на той час, в зв’язку з постійною турецькою загрозою, крім замків оборонну роль виконували численні храми, монастирі, церкви. Прикладом такого будівництва є Миколаївська церква.

   Важко не погодитись з його твердженням, оскільки церковне подвір’я обнесене камінною стіною, служило першим кільцем оборони. При побудові цього муру в 1880 році загинуло 18 чоловік, бо будували його над потоком, який проходив уздовж муру. Над ним колись піднімався міст, що сполучав церкву з Підгаєцькою вулицею. Цей міст було знищено в 1829 році під час страхітливої зливи.

   Між вхідною брамою і церковними дверима розміщується так звана паперть. Ймовірно, колись ця прибудова була на стовпах, служила місцем для моління віруючих, які були найбільшими грішниками. Далі, минаючи великі вхідні двері, йде перша частина церкви — притвор (присінок) — прямокутне у плані приміщення теж для грішників, яким не можна було входити в храм. Над притвором у минулому знаходилася оборонна башта, тепер гвинтові сходи ведуть на гору. Основне приміщення храму примітне урочистим розкриттям внутрішнього простору, таємничістю конхових заломів обабіч пишно декорованого іконостасу.

   Вівтар — східна, найважливіша для богослужіння частина церкви — має форму дещо видовженого прямокутника.

   Основним духовно-естетичним центром кожної церкви є іконостас (з грецької — “місце стояння ікон”). Він розвинувся з низької передвівтарної “огорожі”, до якої входили найголовніші ікони. До нас дійшов іконостас, створений у середині ХVІІІ ст. за сприяння Миколи Потоцького . Залишається загадкою доля старого іконостасу. Тут можна висунути декілька припущень: 1) давній іконостас міг бути пошкоджений внаслідок пожежі; 2) не відповідав новим естетичним засадам стилю бароко; 3) виготовлений майстерно, але з одним рядом вікон. Якщо церкву спіткало лихо, то без зміни іконостасу не обійтися.

   Друга версія не менш ймовірна, бо крім цехових і монастирських малярів, в церковних приміщеннях працювали і самоуки, яких перші зневажливо називали “партачами”. Найбільш достовірним видається третє припущення, що до старого іконостасу додали ще три чини ікон. Точніше, із старого іконостасу в теперішньому залишилися лише намісні ікони.

   Іконостас церкви святого Миколая, який зберігся до наших днів, має оригінальну конструкцію. Він динамічно заповнює прямокутний з півкруглим завершенням простір вівтаря чотирма чинами ікон: намісний, Ісусний або апостольський (відсутній з 1980 року). Всі вони мають чітко визначений поділ на великі і малі. Найважливіші намісні ікони, які розміщені на простінках між царськими і дияконськими воротами: “Ісус Христос”, “Богородиця”, “Миколай” та інші.

   Всі вони виконані погрудно з неухильним дотриманням іконографічних взірців на золотому тлі, помережаному гравірованими візерунками. Центром композиції іконостасу виступають церковні ворота, які складаються з двох половин. На кожній ажурно різьблені разом з виноградною лозою три медальйони, що містять мініатюрні зображення євангелістів і сцену “Благовіщення”. Над воротами образ “Тайна вечеря” до якого похилими фризами йдуть 12 свят — від “Благовіщення” до “Успіння”. Однак ці ікони такі маленькі, що навіть на близькій відстані важко визначити певний сюжет. Третій чин — шість великих ікон з парними зображеннями апостолів і в центрі головна ікона “Моління”. Завершується вся композиція символічним “сяйвом”, Живопис іконостасу яскраво декоративний, із зіставленням сильних барв. Виділяється образ святого “Миколая” своїм народним типажем.

   Бучацькі ювеліри ні таланту, ні майстерністю не поступаються перед своїми побратимами по мистецтву — художникам, будівельниками. На іконах є срібні шати, що милують око бездоганною чеканою формою, композицією, винахідливістю. Навіть такі, як лампади-люстри, являють собою високомистецькі ювелірні вироби.

   Своїми мистецькими вартостями іконостас церкви святого Миколая не поступається всесвітньо відомим іконостасам богородчанському, рогатинському, львівським “Успінської” та “Святодуховської” церков. До найбільших скарбів церкви святого Миколая слід віднести ікону “Богородиця”, що на східній стіні вівтаря. Її привезла до Бучача Марія Могилянка і до середини ХІІІ ст. вона знаходилася в замковій церкві.

   Майже чотири століття церква святого Миколая осередок духовності для десятків поколінь Бучачан.

 



Создан 24 июн 2014



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником